Інституційне регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю: теорія, методологія, практика

Abstract

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних засад і розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Запропоновано визначати систему соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю як сукупність окремих суб’єктів, компонентів, елементів, що перебувають у постійному взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємодії у процесі задоволення різнопланових потреб такої категорії населення , спираючись на принципи та методи її інституційного регулювання. Розроблено схему інтегрального механізму інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, метою якого є розв’язання життєвих соціально-економічних проблем і потреб та який передбачає реалізацію спеціалізованих механізмів. Обґрунтована необхідність розроблення та впровадження концепції інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Визначена роль та значення вітчизняної нормативно-правової бази у регулюванні соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Ідентифіковано сукупність організаційно-інституційних факторів, які впливають на рівень соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Побудовано структурно-функціональну модель державного інституційного регулювання системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, яка адаптована до умов функціонування національної економіки та ключовими концептуальними компонентами якої визначено: підвищення рівня якості життя осіб з інвалідністю; орієнтація на фахову підготовку та перепідготовку осіб з інвалідністю; сприяння участі осіб з інвалідністю в соціально-економічному житті суспільства; активізація розвитку міжнародного співробітництва громадських та професійних об’єднань інвалідів. Розроблена концептуальна модель державно-приватного партнерства щодо удосконалення інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Запропоновано напрями імплементації світового досвіду державної політики щодо підтримки соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні у розрізі двох груп завдань: стимулювання суб’єктів приватного сектора до підтримки осіб з інвалідністю; безпосередня соціально-економічна підтримка осіб з інвалідністю (професійна, освітня, медична). Доведена необхідність формування ефективної організації інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю як сукупності ланок нерозривного ланцюга: наукових, законодавчих, управлінських, організаційних, виконавчих, економічних. Розроблено стратегію соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, що потребує значних кадрових, матеріальних, фінансових ресурсів і часу. В основу цієї стратегії закладено визнання прав інвалідів, і пов’язана з цим ліквідація всіх форм дискримінації по відношенню до них. Запропоновано науково-методичний підхід для підбору робочого місця особам з інвалідністю, результати якого дають можливість здійснювати вибір з великої кількості альтернатив такого робочого місця, яке найбільше відповідатиме трудовим запитам особи з інвалідністю та містить найбільш суттєві для нього переваги.