Роль соціокультурного простору у формуванні стійкості самоідентичності людини

Abstract

Актуальність теми дослідження. Програма сталого розвитку світу потребує філософського дослідження сталого розвитку окремої людини. Постановка проблеми. Оскільки ми живемо в демократичному суспільстві, то сталий розвиток цього суспільства можливий за умови бажання досягти цілей сталого розвитку світу, зокрема власного сталого розвитку кожного члена цього суспільства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість праць присвячено економічному, екологічному чи соціальному аналізу сталого розвитку: Adamiak S., Blewitt J., James P., Richard C., Sachs J. D., Walczak D., Баринова В.А., Белотелов Н. В., Бех В. П., Біляцький С., Бобух І., Бочковська А., Бродский Ю. І., Ватченко О. Б., Гребенніков В. О., Денисюк С. П., Жарова Л. В., Земцов С.П., Кащеєва Г. М., Ключко В. Г., Лященко І. С., Миркин Б. М., Наумова Л. Г., Нерсесян Г. А., Оленев Н. Н., Онегіна В. М., Павловський Ю. Н., Тарасова Н. П. Проблема сталого розвитку людини в філософському дискурсі досліджена недостатньо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Питання, що лежить в основі сталого розвитку людини потребує більш розгорнутого дослідження саме в філософському контексті. Постановка завдання. Дослідження сталого розвитку людини потребує аналізу процесу формування стійкості самоідентичності людини та визначення ролі соціокультурного простору в цьому процесі. Виклад основного матеріалу. У статті розглядається стійкість самоідентичності людини як основа її сталого розвитку. Внутрішня та зовнішня культура людини – визначаються як основні інструменти набуття стійкості самоідентичності. Зазначається, що соціокультурний простір людини є середовищем розвитку її зовнішньої культури й відіграє важливу роль для ствердження людини у стійкості самоідентичності та особистого сталого розвитку. Висновки. Використання певних практик соціокультурного простору здатне допомогти людині розвинути зовнішню культуру й досягти особистого сталого розвитку. Необхідне дослідження шляхів залучення людини з стійкість самоідентичності до соціокультурного простору й виявлення найбільш ефективних практик розвитку зовнішньої культури людини.