Мудрість віри як цілісність людського буття

Abstract

Статтю присвячено аналізу феномену віри, що розглядається як мудрий, продуктивний вихід за межі проблемної життєвої ситуації і є символом внутрішньої сили, а відчай – замкненість в її межах та символ антропологічної занедбаності. У такому контексті віра виявляється особливою ідеалізуючою діяльністю, що гармонізує наявну, реальну екзистенцію та уявну, ідеальну трансценденцію. У роботі аналізуються онтологічні виміри віри, її кореляція з екзистенціалами відчаю та сумніву. Надія, впевненість з одного боку і розгубленість, страх – з іншого, відображають протилежні світоглядні настанови, що формують оптимістичний та песимістичний способи людського існування. Автором вводиться поняття «віротворення» для означення конструктивної духовної здатності людини. Мудрість віри усвідомлюється як трансцендування за межі теперішнього у неповторне минуле і невизначене прийдешнє через аксіологічне та логічне моделювання цілісного людського буття.