Abstract:
У статті доведено, що фінансові механізми регулювання економіки певного сектору більш широко застосовуються при використанні принципу програмно-цільового регулювання та підтримки. Програмування виступає методом активного втручання держави в процеси фінансово-економічного регулювання. Воно використовується в ситуаціях, коли звичайні методи і механізми ринкової економіки та її державного регулювання не спроможні вирішити надзвичайні проблеми економічного, соціального, технологічного, екологічного та територіального розвитку. Тому застосовуватися цей метод повинен у вузькому секторі стратегічного прориву, залишаючи широке поле функціонуванню звичайних методів ринкового господарства. Запропоновано термін «фінансовий метаболізм», сутність якого полягає у тому, що забезпечення здійснення екологічних державних цільових програм можливе завдяки поєднанню компонентів: система функціонування та підтримки конкурентного середовища; система регулювання внутрішніх цін; система регулювання державного та місцевих бюджетів; система захисту вітчизняного аграрного товаровиробника; система захисту навколишнього середовища; система регулювання частки накопичень ВВП; система регулювання оподаткування доходів фізичних осіб, які працюють у певному секторі економіки. Виявлено, що система екологічних державних цільових програм повинна включати програми з чотирьох рівнів управління. По-перше, це екологічні державні цільові програми, які повністю або частково фінансуються за рахунок державного бюджету. Перелік таких програм укладає уряд, який розглядається та затверджується Верховною Радою як один із додатків до державного бюджету на поточний рік. Публікація таких програм у засобах ЗМІ обов’язкова. По-друге, регіональні екологічні цільові програми. Вони розробляються обласними державними адміністраціями, розглядаються і затверджуються обласними радами народних депутатів. По-третє, муніципальні цільові програми. Вони формуються виконавчими та представницькими органами великих муніципальних утворень (наприклад, міста-обласні центри). По-четверте, міждержавні екологічні програми. Їх приймають та виконують держави-члени СНД, а також інші зацікавлені держави.
