Ознаки та наслідки обходу закону в міжнародному приватному праві України

Abstract

Стаття присвячена дослідженню ознак і наслідків обходу закону в міжнародному приватному праві України. З легітимного й доктринальних визначень обходу закону авторки статті виділяють такі ознаки: поняття обходу закону пов’язується з незастосуванням прив’язки колізійної норми Закону України «Про міжнародне приватне право»; обхід закону втілюється в активних вольових діях суб’єкта, які можуть здійснюватися як у формі умислу, так і з необережності; обхід закону є правопорушенням, специфічність якого проявляється в юридичній відповідальності; юридична відповідальність за обхід закону полягає в невизнанні державою наслідків обходу закону. Правочин, який виник унаслідок обходу закону, є нікчемним і може бути оскарженим у суді. Першу групу нікчемних правочинів, які виникають унаслідок обходу закону, авторки статті пов’язують із недодержанням форми правочину, передбаченої Законом України «Про міжнародне приватне право». У науковому дослідженні аналізуються вимоги до форми правочину в контексті застосування різних колізійних прив’язок до регулювання такого правочину. Другу групу нікчемних правочинів, які виникають унаслідок обходу закону, становлять правочини, укладені особами, які не мають потрібного обсягу дієздатності. У статті аналізуються способи визначення дієздатності фізичної та юридичної особи в контексті застосування відповідних колізійних прив’язок. Наголошено, що встановлення місцеперебування юридичної особи не досить для з’ясування її правосуб’єктності. Після визначення, законодавством якої країни регулюється правосуб’єктність юридичної особи, доцільно з’ясувати організаційно-правову форму юридичної особи й цілі її діяльності згідно з установчим документом. Третя група правочинів, яка може виникати в міжнародно-правових відносинах і є наслідком обходу закону, представлена правочинами, які порушують публічний порядок у державі чи суспільстві. Нормативні й доктринальні дефініції публічного порядку дуже широкі. У статті обґрунтовується думка про те, що інститут публічного порядку є не лише правовим надбанням, але й охоплює інші соціальні норми в суспільстві. Звідси пропонується висновок про те, що суди повинні трактувати публічний порядок в залежності від реальних обставин, що склалися.