Кримінально-правова характеристика самовільного залишення військової частини або місця служби. Аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак

Abstract

Стаття містить дослідження у сфері військових кримінальних правопорушень. Зазначено, що військові кримінальні правопорушення закріплені в окремому Розділі XIX Особливої частини Кримінального кодексу України. Їх поєднує те, що становлять ризик втрати достатньої обороноздатності, що в контексті сучасної російсько-української війни означає втрату можливості зберігати мир та державність. Увагу в дослідженні зосереджено на одному із таких кримінальних діянь, а саме самовільному залишенні військової частини або місця служби (далі – СЗЧ). Авторами наведена статистика із зазначенням кількості випадків кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, кваліфікованих за ст. 407 КК України. Станом на перше півріччя 2022 року їх число становило майже 2 тисячі, тобто в 4 рази більше, ніж до моменту повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Тому було зроблено зауваження, що попри можливість застосування державного примусу у виді кримінального покарання, військовослужбовці досі масово вчиняють СЗЧ, що свідчить про потребу посилення механізмів попередження та протидії цим кримінальним правопорушенням. Під час аналізу норм Кримінального кодексу було встановлено наступні обов’язкові ознаки військових кримінальних правопорушень, які притаманні зокрема і СЗЧ: діяння посягає на спеціальний об’єкт; наявність спеціального суб’єкта: військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів; діяння є військовим кримінальним правопорушенням тільки тоді, коли воно закріплене в розділі XIX Особливої частини КК України. Зазначено, що ст. 407 КК України передбачає простий, кваліфікований та особливо кваліфікований кримінальний склад СЗЧ. Підкреслено можливість застосування адміністративної відповідальності за СЗЧ. Щодо складу кримінального правопорушення, було проаналізовано родовий та спеціальний об’єкт СЗЧ, встановлено, що об’єктивна сторона представлена двома формами діяння, підкреслено про наявність особливого суб’єкта СЗЧ, а суб’єктивна сторона включає вину у формі умислу або необережності залежно від форми діяння. Розглядається також заздалегідь обдуманий умисел, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони СЗЧ.