Abstract:
Державна екологічна політика країн ЄС на сьогодні ґрунтується на чітко розробленому нормативно-правовому забезпеченні, яке постійно оновлюється і вдосконалюється. Цей процес супроводжується значним фінансуванням та контролем з боку державних органів. Натомість вітчизняний досвід нормативно-правового забезпечення природоохоронної діяльності засвідчує наявність розбіжностей, порівняно з практикою країн ЄС. Прийняття Угоди про асоціацію має змінити вектори державної екологічної політики України з урахуванням діючих норм та стандартів у сфері екології у ЄС. Відтак постає необхідність докладного аналізу таких норм та особливостей їхнього впровадження в Україні. Україна розпочала процес гармонізації нормативної бази з законодавством ЄС ще в 1994 р. з підписанням Угоди про партнерство та співробітництво. До підписання Угоди про асоціацію у 2014 р. було здійснено ряд важливих кроків щодо гармонізації екологічного законодавства. Найбільш важливі з них були закріплені у Порядку денному асоціації Україна – ЄС та Дорожньої карти Східного партнерства. Стан виконання Порядку денного асоціації Україна – ЄС за оцінками Національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства у сфері імплементації ініціативи екологічної політики та її нормативно-правового забезпечення в цілому складає 49,7 %. Україна має достатньо розгалужену нормативно-правову базу щодо здійснення державної екологічної політики та управління природоохоронною діяльністю, яка побудована з урахуванням світових стандартів. Поряд з цим, у контексті євроінтеграційних процесів, прогрес у наближенні українського законодавства до законодавства у сфері екології країн ЄС можна оцінювати лише як половину із запланованих дій та пріоритетів. При цьому з прийняттям Угоди про асоціацію з’являються нові проблемні аспекти у гармонізації нормативно-правового забезпечення у сфері якості повітря, води та земельних ресурсів тощо, які потребують виважених заходів з імплементації низки нових законодавчих ініціатив.
